Стефаник та оголений Франко

 

В. Стефанику пощастило особисто познайомитися із Іваном Франком. Про це він детально описує у автобіографії. Стефаник довідався, що Франко перебуваючи в Дрогобичі залишав «свої кошелі і клунки» у пані Тігерманової, тому домовився з нею про те, що вона сповістить його, коли Франко знову приїде до Дрогобича. Невдовзі, жінка прибігла в гімназію і на перерві повідомила Стефаника, що «Франко є». Однак Франка довелося шукати на ринку. Та дуже схвильований Стефаник не наважився підійти до Франка. Коли пані Тігерманова довідалася про це то сказала: «Ай, який ви дивний чоловік, ви не знаєте Франка, він би вас і привітав, і приймив, і порадив. Боже, яка шкода цего чоловіка, такої голови нема в цілій Австрії. Він уже повинен бути міністром, а тепер сидить по криміналах, ходить обдертий, а жандарми не дають йому ані одного дня спокою». У найближчу суботу Василь Стефаник вирушив до Ясениці Сільної із гімназійним товаришем Іваном Кобилецьким. Про це довідуємося із спогадів Самого І. Кобилецького:

«Наприкінці вакацій приїхав до Дрогобицької гімназії Василь Стефаник, якого я запросив до Ясениці, звідки ми обидва вибралися до Нагуєвичів. Застали Франка голого в річці, як ловив раки. Чоловіка з такою чудовою будовою тіла, як тоді був Франко, я ніколи потім не бачив. Франко зібрався і запросив нас до себе до дому, де ми довгенько перебули, і Франко розпитував Стефаника про відносини в Коломийщині.»

Також відомо, що Стефаник мусів носити за Франком торбу з рибою, поки не був «повний кошіль.» При цій зустрічі Стефаник познайомився із сім’єю Франка. Гостили їх приготовленою дружиною Ольгою печену рибу та розмовляли на різні теми. Тоді говорив більше Франко, а Стефаник через велике зворушення «нічого не міг йому відповідати». Згадуючи про це, В. Стефаник писав: «Вертаючи до Дрогобича, я був,відколи пішов до школи, правдиво щасливим». Та перша зустріч справила велике враження та мала визначний вплив на подальшу долю Василя Стефаника. Напевно тоді вже виникла дружба на довгі роки. А після перших оповідань та новел В. Стефаника, Іван Франко відразу розгледів у ньому великий талант. Їхні шляхи постійно перетиналися. Зокрема, коли в 1900 році Василь Стефаник потрапив у скрутне становище, що було пов’язане з безгрошів’ям, Іван Франко намагався йому допомогти. Радив йому полишити медицину та перейти на філософський факультет Львівського університету. Намагався також допомогти і коштами. Також усіляко сприяв укладенню угоди між письменником і Науковим товариством імені Т. Г. Шевченка.

Одна любов на двох

 

Григорій Квітка-Основ'яненко в 1814 року закохався в актрису Тетяну Пряженковську. Кохання було взаємним, проте їхньому одруженню завадила мати письменника, яка поставила ультиматум – обрати її, або жінку з маловідомого роду. Григорій обрав матір, пояснивши товаришам, що матір після смерті батька стала дуже нервова й немічна, живе з ним. Дружину він, мовляв, ще знайде. Ображена Тетяна покинула Харків й вийшла заміж в Полтаві. Дехто з біографів твердить, що і після її одруження Квітка-Основ’яненко не припинив стосунки з актрисою – утворився любовний трикутник. Та згодом у Тетяну Пряженківську закохався Іван Котляревський, який написав для неї славнозвісну «Наталку Полтавку», Квітка ж відступив, нібито, знайшовши іншу.

Містична історія появи на світ

 

Життя та смерть Миколи Гоголя овіяні таємницями, розгадати які мріють історики й літературознавці. Але навряд чи багато людей знає про загадкові події, пов`язані з народженням видатного українського письменника.

Пропонуємо вашій увазі невідомі факти, версії та, можливо, розгадку таємниць Гоголя.

Біографія Гоголя відома кожному школяреві, та хоч у ній немає жодної “білої” плями, постать цього письменника й донині огортає ореол таємничості. Спираючись на історичні відомості, залишені людьми, які були близько знайомі з Гоголем, можна з упевненістю казати, що Микола Васильович панічно боявся потойбічного світу та смерті. Однак, ніби метелик, що летить на вогонь, письменник у своїх роботах знову і знову повертався до містичних тем, створюючи “Мертві душі”, “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, повісті “Ніс”, “Вій” та “Портрет”. Будучи глибоко релігійною людиною, Гоголь залишається і неперевершеним містиком. Чому? Можливо, тому, що знав про потойбічний світ більше за інших? Говорячи словами його ж героя, “тому далеко ходити не треба, в кого чорт за плечима”. Перебуваючи в центрі уваги літературних кіл Росії, Гоголь жив загадковим життям та помер загадковою смертю. Упокой, Господи, його душу.

Таємниця могили Франка

 Іван Франко помер 28 травня 1916 року. Саме тоді розгорнулись події Першої світової війни і після поховання нікому було зайнятися спорудженням пам'ятника. Більше того відомо, що І. Франка було поховано не в окремій могилі (управитель міста Львова староста Грабовський такого місця не виділив) а у старому склепі польської родини Сас-Мотичинських, у якій було місце ще на п'ять домовин. За тимчасове місце для покійного було домовлено платити щомісячну плату.

Кохання поета і чекістки

Про любовні пригоди українського поета Володимира Сосюри ходили легенди. У нього були закохані десятки дівчат, а його інтереси змінювалися з надзвичайною швидкістю. Однак усе ж одна жінка залишила відбиток у житті Володимира — Марія Данилова. Він ласкаво називав її Муркою, але відома вона була за чекістським псевдонімом «Даніна». Він присвячував їй вірші, а вона вісім років стежила за ним за завданням радянських спецслужб. Він дізнався про її таємну роботу і залишився з нею, а вона врятувала його від розправи.

Лав сторі Василя Симоненка

Напевно, найромантичнішою частиною української літератури можна назвати листи Василя Симоненка до дружини Люсі. Кохання всього свого життя письменник зустрів на практиці у редакції видання "Черкаська правда" – це була молоденька кур'єрка Людмила (Люся). Дівчина одразу заполонила серце не тільки юного Василя, а й його приятеля Станіслава Буряченка. Станіслав потім згадував: "Очевидно, Вася більше припав їй до серця. Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь". У коханні  Симоненко зізнався  Людмилі словами: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся".

Максим Рильський - поет гріха

Мабуть, найпослідовнішим і найвитонченішим співцем квітів зла в українській літературі був Максим Рильський.

У десяті роки він належав до такого собі "товариства поетів-антропофагів", юних бунтарів, що сповідували епатаж, дендизм, звірялися у своїй любові до гріха й "отрутної" краси.