Лав сторі Василя Симоненка

Напевно, найромантичнішою частиною української літератури можна назвати листи Василя Симоненка до дружини Люсі. Кохання всього свого життя письменник зустрів на практиці у редакції видання "Черкаська правда" – це була молоденька кур'єрка Людмила (Люся). Дівчина одразу заполонила серце не тільки юного Василя, а й його приятеля Станіслава Буряченка. Станіслав потім згадував: "Очевидно, Вася більше припав їй до серця. Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь". У коханні  Симоненко зізнався  Людмилі словами: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся".

Через навчання та військову службу Василя Симоненка вони з дружиною часто не бачились. Однак письменник постійно нагадував про своє кохання віршами, в яких називав її: "Малюся", "Мила моя дівчинко", "Кнопочко", та "Малеча".  Близько двадцяти листів збереглися і на сьогодні. Скільки любові вміщено тільки у ці рядки: "Прошу тебе тільки, не забувай, що для мене ти значиш більше, ніж всі дівчата на світі. Це - щиро", "Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю - дуже скучив". 

За спільне подружнє життя у Василя та Люсі народився син Олесь. Після смерті письменника Людмила знову вийшла заміж та народила ще одну дитину.